[Версія для друку]

Всеросійська виставка, яка відбулася у Києві 1913 року, була подією непересічного значення. Біля підніжжя Черепанової гори, на місці колишнього Олексіївського парку під керівництвом архітектора Ф. Е. Вишинського було споруджено справжнє виставкове містечко. У будівництві павільйонів брав участь відомий київський архітектор В. В. Городецький.

Виставка мала 24 відділи, які представляли промисловість, сільське господарство, науку, спорт. Окремі розділи експонувалися в Троїцькому народному домі, Педагогічному музеї, на схилах Дніпра. На Парковій алеї, зокрема, була виставка птахівництва і тваринництва. Один із павільйонів виставки існував до 1977 року. Це була одноповерхова споруда (пізніше тут містився Палац фізкультури), що торцем виходила на Велику Васильківську вулицю. Нині тут зведено будівлю товариства "Знання".

Знаменно, що багато видів змагань першої російської олімпіади 1913 року проходили саме тут, на території тодішньої виставки. А 1980 року Олімпійський (тоді - Республіканський) стадіон приймав учасників Олімпійський ігор.

Взято з "Київ: погляд через століття", ст. 170; Київ, "Мистецтво", 1988 р.

-----------------------

У боргах і в шовках
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ

Дореволюційні київські виставки радували городян, але завдавали збитків організаторам. Створення виставкового комплексу 1913 року коштувало організаторам понад 300 тис. царських рублів

Перша чарка не колом

Великі сільськогосподарські та промислові виставки наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття були найбільш резонансними й масовими заходами, що відбувалися в Києві. Бурхливий розвиток різних галузей господарства, налагодження міжрегіональних економічних зв’язків, гостра ринкова конкуренція вимагали від виробників активної демонстрації своїх виробів перед широким колом потенційної клієнтури. Рекламні експозиції повсюдно увійшли в практику, стали візитною карткою капіталізму.

Спершу подібні київські акції були прив’язані до традиційних контрактових ярмарків і проводила їх місцева адміністрація. Але формальний підхід організаторів і скромні масштаби експозицій не відповідали потребам часу. У вересні 1883 року вперше виставку провели силами і коштом Київського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості. Місто надало для цього близько 2 га на Володимирській гірці. У тимчасових павільйонах і галереях розташувалися численні експонати вітчизняних та іноземних аграріїв і промисловців. Чи не найпривабливішим місцем вернісажу виявилася... рекламна пивна, де можна було безплатно скуштувати пиво чотирьох сортів із заводів графа Браницького. За вхід організатори встановили помірну плату, і кількість відвідувачів у деякі дні сягала шести тисяч. У підсумку захід не лише мав рекламний і просвітницький ефект, а й виявився цілком рентабельним.

Наступна виставка, влаштована 1888 року, вийшла скромнішою. А місто тим часом стрімко розвивалося, його роль економічного центру великого регіону ставала дедалі очевиднішою. Сільські господарі, промислові підприємці, міська і крайова влада вирішили зосередити зусилля для проведення великомасштабних і тривалих експозицій.

Чергову виставку під егідою Київського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості пропонували провести ще в 1892 році, але з певних причин її дату перенесли на 1897-й. За цей час були розроблені і затверджені урядом Положення про київську виставку й докладна програма, розбита на 4 відділи: сільськогосподарський, промисловий, кустарно-промисловий і науковий. Сформувався Комітет виставки, котрий очолив голова Товариства, предводитель дворянства Київської губернії князь Микола Рєпнін.

Казкове містечко — на дрова

Насамперед ініціатори мали вирішити територіальне питання, оскільки площі попередніх виставок під нову програму однозначно не вистачало. У цій справі конструктивну роль відіграли Фортечне інженерне управління й особисто комендант Київської фортеці генерал Олексій Аносов. Товариство сільського господарства отримало від військово-інженерного відомства в безплатну оренду 8,5 десятини землі (близько 9,3 га) терміном на 12 років. Ця ділянка була зоною еспланади на схилі Черепанової гори, під валами Госпітальних укріплень. Еспланадні правила забороняли будівництво будь-яких кам’яних будинків; з дозволу коменданта фортеці можна було будувати лише дерев’яні нежитлові споруди. Тому виставкову забудову визначили лише як тимчасовий комплекс.

Попереднє фінансування діяльності Комітету виставки здійснювалося здебільшого з двох джерел. З одного боку, певну дотацію надали Міністерство землеробства і державного майна та Київська міська дума. З іншого — Товариство сільського господарства провело пайові позики на користь виставки, а з позичальниками сподівалося розрахуватися з виставкових прибутків (плати експонентів за місця і глядачів за квитки). Тим часом наплив учасників виявився таким, що Комітет виставки мав залучити додаткові площі. Остаточно експозиція зайняла близько 17 десятин.

Прагнучи мінімізувати витрати, організатори уклали своєрідну угоду з Нижнім Новгородом, де влітку 1896 року проходила велика Всеросійська виставка. Нижньогородці дешево продали деякі дерев’яні павільйони, що були в експлуатації, після чого їх у розібраному вигляді перевезли до Києва. У такий спосіб облаштували головний (фабрично-заводський) павільйон, приміщення наукового і фабрично-ремісничого відділів, один із павільйонів землеробства. Щоправда, будинки, куплені у нижньогородців, все ж таки потребували додаткових витрат: спочатку вони стояли на рівних майданчиках, тож на схилі гори під них довелося спеціально планувати тераси.

Загалом на схилі й біля підніжжя Черепанової гори виросло понад 20 суспільних і 30 приватних павільйонів. Цей комплекс виглядав досить мальовничо, як якесь казкове містечко. Транспортне сполучення нижньої території з верхніми терасами забезпечувала серпантинна дорога. По ній курсували спеціальні трамваї з інтервалом 10 хвилин. Вони самі були своєрідним експонатом, оскільки в Києві порівняно недавно (з 1892 року) вперше в імперії почав діяти електричний транспорт. Відвідувачам виставки спершу потрібно було обійти Троїцький ринок (він не припиняв діяти), потім вони виходили до турнікетів-пропускників. Вхідний квиток коштував 25 копійок удень і 30 — ввечері, коли територію заливало електричне світло. У святкові дні надавалася знижка. У день відкриття, а також по суботах квиток коштував 50 копійок, але за це гості отримували додаткове задоволення — вечірні симфонічні концерти (вдень грав військовий оркестр). Піднявшись на верхню терасу, відвідувачі могли відпочити в ресторані або відвідати театр-кафешантан.

Виставка діяла з липня по жовтень 1897 року. Багато вітчизняних і закордонних наукових товариств, фірм, навчальних закладів організовували сюди екскурсії. Після закриття експозиції було оголошено, що загалом тут побувало 202 268 відвідувачів — не так уже й мало з огляду на те, що того року в усьому місті нараховувалося 248 тисяч мешканців. Але, хоч як дивно, прибутки від реалізації виставкових місць і продажу квитків разом з дотаціями та пожертвуваннями меценатів не компенсували всіх витрат. Виставка закінчилася зі значним пасивом — приблизно 200 тис. руб. На думку тодішніх аналітиків, причина крилася в прорахунках організаторів: «Адміністрація виставки не розрахувала захід таким чином, щоб експоненти покривали всі видатки; експонент покривав тільки певну частину витрат, а решта припадали на інші джерела. Ці джерела виявилися слабкими, тому кожен новий експонент приносив новий дефіцит; а позаяк виставка дуже розрослася, то й дефіцит вийшов дуже великим».

Будинки, споруджені коштом Товариства сільського господарства, виявилися обтяженими значним боргом. Багато що залежало від їхньої подальшої долі. «Якщо виставкові будинки продадуть на злам за борги, а садиба буде занедбана, — писала тоді преса, — то навряд чи вдасться виручити 20% здійснених витрат; якщо ж виставкову територію та споруди вдасться утилізувати для загальнокорисних цілей, то за неї можна буде отримати солідну суму, а Київ збагатиться прекрасним, мальовничим місцем з розмаїтим парком, сільськогосподарським музеєм і, можливо, іншими корисними установами».

Товариство-організатор прагнуло зберегти споруди виставки й протягом усього строку 12-річної оренди проводити тут свої заходи, поступово погашаючи заборгованість. Була надія на майбутні щорічні експозиції. Але розрахунки на довгострокову прибуткову інвестицію не виправдалися. Потенційні експоненти в підсумку виявили пасивність. І згодом будівлі, які ще залишалися, продали на дрова. Таким чином, яскраве виставкове містечко хоч і справило на мешканців і гостей Києва вельми ефектне враження, але було недовговічне, а сама виставка виявилася збитковою справою.

Обпікшись на молоці

Почалося бурхливе ХХ століття. Відгриміла війна, відвирувала революція, і на наступному витку розвитку господарства було заявлено, що «відновлення економічного життя землеробського й промислового півдня Росії знову висунуло питання про підбиття підсумків досягнутих у цій галузі результатів». Збори представників суспільних та урядових закладів Південно-Західного краю висловилися за влаштування у 1911 році в Києві регіональної виставки сільського господарства й сільськогосподарської промисловості. Було обрано оргкомітет, який невдовзі очолив граф Олександр Тишкевич, голова Подільського товариства сільського господарства. Клопочучись про дозвіл на проведення виставки, він направив доповідну записку голові уряду Петрові Столипіну, де зазначав, що після тривожних революційних років економічне становище стало вкрай невизначеним, знизилася довіра іноземних бізнесменів до російських виробників: «Є необхідність дати поштовх місцевій продуктивній ініціативі, відкрити нові ринки збуту й демонструвати перед Європою економічну міць Росії». Петербург дав «добро».

Тепер потрібно було обрати місце для експозиції. Пошук охопив різні куточки Києва й тривав досить довго. Тільки на початку травня 1911 року визріло конструктивне рішення. Воно полягало в тому, щоб повернутися до території виставки 1897 року, але на принципово нових засадах.

Міська влада погодилася віддати під виставку весь простір Троїцького ринку. Таким чином, не лише відбувалося збільшення площі, а й виставкова територія виходила до Великої Васильківської вулиці. Крім того, з 1909 року Київ звільнили від еспланадних правил. З’явилася можливість повноцінної, стаціонарної забудови Троїцької площі та її тилів.

На новому етапі потрібно було визначитися з остаточним терміном проведення заходу, програмою виставки та її фінансуванням. Організатори вирішили відкласти відкриття на травень 1913 року. За програмою, виставка визначалася як «фабрично-заводська, торгово-промислова, сільськогосподарська й науково-художня». У вересні 1912 року уряд погодився надати Київській виставці статус Всеросійської; у березні наступного року вона перейшла під покровительство спадкоємця престолу цесаревича Олексія Миколайовича.

Оскільки такий підхід вимагав відповідного розмаху, Комітет виставки і Товариство сільського господарства серйозно побоювалися матеріальної відповідальності за можливий дефіцит, позначався сумний досвід виставки 1897 року. З урахуванням цього група найбільш заможних ініціаторів провела кулуарну зустріч і вирішила утворити новий Комітет виставки. «Пропуском» туди було письмове зобов’язання взяти участь власними коштами (не менш ніж 2000 руб.) у покритті дефіциту за підсумками заходу.

У ході переговорів Комітету з міською владою вималювався «каркас» виставкової забудови. Місто погодилося субсидіювати захід значною сумою — 250 тис. руб. Ці гроші інвестувалися в будівництво кількох капітальних будинків, які після виставки мали перейти в муніципальну власність і використовуватися як «гостинні ряди» і приміщення для громадських заходів; один із павільйонів призначили під критий торговельний зал, куди мав перейти Троїцький ринок. Ще одну субсидію у розмірі 64 тис. руб. надало Міністерство народної освіти. На ці гроші збудували павільйон науково-освітнього відділу, який після закінчення виставки ставав приміщенням для школи.

Загальна площа виставкової території становила тепер 26 десятин. До початку заходу тут були розташовані 132 експозиційні павільйони і ще 62 будівлі різного призначення. Участь у виставці взяли представники Петербурга й Москви, Харкова й Одеси, Єкатеринбурга й Баку, Ревеля й Риги, Варшави й Лодзі, було чимало іноземців — англійців, німців, французів, шведів, американців. Щоб не повторювати помилок 1897 року, організатори ретельно підійшли до визначення цін за місця під забудову (2 руб. за 1 кв. аршин, або 0,506 кв. м), у готових павільйонах (для різних відділів від 3 до 25 руб. за 1 кв. аршин на підлозі або від 1 до 8 руб. — на стіні). Плата за вхід становила 35 коп., у понеділок — 25 коп., вечорами у вихідні й свята — 50 коп., для учнів і підлітків — 25 коп., дітей до 5 років пускали безплатно.

Тріумф людини й капіталу

Урочисте відкриття Всеросійської сільськогосподарської, фабрично-заводської, торгово-промислової й науково-художньої виставки в Києві відбулося 29 травня 1913 року. Того дня йшла страшна злива, і після цього кілька тижнів були непогожими, тож наплив відвідувачів спершу виявився меншим, ніж очікувалося. Втім, і сама експозиція на момент відкриття була далекою від досконалості. Організатори й запізнілі експоненти ще не один день возилися з оснащенням павільйонів. Чимало зусиль уже в ході виставки довелося докласти до благоустрою території, вирішення проблеми виставкового транспорту.

Але після того, як було покладено край усім негараздам і поліпшилася погода, виставка стала надзвичайно привабливою для київської й приїжджої публіки. Сучасник зазначав: «Той, хто бачив місце виставки два-три роки тому, тепер не впізнавав його й мимоволі дивувався, що можуть зробити людина і капітал. Занедбаний, брудний пустир ці два сучасні рушії культури переродили». З перших же кроків відвідувачі захоплювалися мальовничим ландшафтом, чудовою архітектурою павільйонів, пишними клумбами, потужними фонтанами, декоративними скульптурами. Ввечері яскраво горіли численні електричні ліхтарі. На увагу гостей претендували як насичені експонатами павільйони, так і розважальні заклади — великий ресторан, кав’ярні, театральні зали, атракціони, звіринець.

Виставкова діяльність тривала чотири з половиною місяці. Водночас у Києві відбулися окремі виставки конярства, тваринництва, птахівництва, Перша всеросійська олімпіада, кілька науково-ділових з’їздів. Учасники з’їздів неодмінно оглядали Всеросійську виставку, тож тут побували представники урядових, громадських, ділових кіл імперії.

15 жовтня 1913 року виставку закрили. У підсумку лише кількість її індивідуальних відвідувань сягала майже мільйона, не рахуючи 172 тис. учасників організованих екскурсій. Але надії організаторів не виправдилися. До кінця 1913 року в них залишався дефіцит на суму понад 80 тис. руб. З-поміж його причин вказували, зокрема, погану погоду перших тижнів, через яку довелося витратити багато грошей на ремонтні роботи. Підвела киян і Москва: попередньо було оголошено про проведення в 1913 році Московської фабрично-заводської й ремісничої виставки, котра відволікла від Києва чимало потенційних експонентів, а насправді відбулася лише в 1914-му.

Історичний форс-мажор

Проте загалом ситуація залишалася сприятливою. Адже цього разу все було ретельно продумано з далеким прицілом. І торгово-громадський комплекс, що склався на виставковій території, мав непогані перспективи. Щоправда, ідею вже наступного року відновити експозиційну діяльність визнали нерентабельною. Але на 1915 рік у збережених будівлях намітили проведення Всеросійської виставки міського благоустрою.

Але світова війна, що розпочалася 1914-го, надовго зняла питання представницьких експозицій з порядку денного. Ще більше лиха заподіяла війна громадянська. Через те, що протягом 1917-1920 років Київ був ареною кількаразових воєнних протистоянь (внаслідок артилерійських обстрілів, вибухів, пожеж, розрухи), більшість стаціонарних будинків Всеросійської виставки було знищено...

Від усього виставкового містечка залишилися тільки парадна арка з низкою магазинів, галерея-ринок і будинок освітнього відділу. А потім на Черепановій горі розгорнулося будівництво головного стадіону міста й республіки.

До ХХІ століття дожив лише один виставковий корпус — павільйон експозиції народної освіти. Багато років у ньому знаходився районний Будинок дитячої та юнацької творчості. Але наприкінці 2003 року цю капітальну будівлю знесли заради великомасштабної забудови площі перед НСК «Олімпійський».

Джерело: http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/44/0920078606.html