[Версія для друку]

Один із найстаріших київських храмів, який згадується в "Слові о полку Ігоревім". Будівництво його розпочалось за часів великого київського князя Мстислава Володимировича у 1131 році, а закінчилось за Ярополка Володимировича у 1132 році. Існує багато гіпотез щодо назви, але найбільш вірогідною дослідникам здається та, що храм було названо на честь візантійської ікони "Пірготісс" (у перекладі "башта") (є ще версія про те, що храм названий на честь купця Пирогостя).

Ця церква була в Києві головною соборною церквою подільських купців, міщан і ремісників. Закладена 1132 року князем Мстиславом, сином відомого князя Володимира Мономаха. Це була проста, коротка базиліка з трьома навами й трьома апсидами. Її особливість полягала в тому, що вона була першею будівлею Києвського князівства, цілковито збудованою з цегли, без уживання каменю; на ній також позначився і західний вплив романського стилю.

На жаль, від первісної будівлі майже нічого не залишилось після навали орд хана Батия. Капітальний ремонт церкви відбувся вже аж у кінці 15-го століття. 30 березня 1474 року відновлену церкву урочисто освятили, але 1482 року татари, на чолі з Менглі-Гіреєм, практично перекреслюють усі старання відбудовників храму.

Протягом століть Богородиця Пирогоща правила за центр громадського життя Нижнього міста; в 1613-33 роках, доки кафедра св. Софії була осідком католицько-уніятської митрополії, Богородиця Пирогоща була кафедрою православних митрополитів.

Нова історія собору розпочинається вже на початку 17-го століття, коли у 1613 році італієць Себастіано Брачі проводить реконструкцію - від цього моменту церква стає вже п‘ятикупольною. Саме у 17-му столітті, після захоплення святої Софії уніатами, храм Успіня, на деякий час, стає головним православним храмом міста.

У 1752 - 70-х рр. реставрацією храму займається видатний київський архітектор Іван Григорович-Барський. Але і його творінню не був відміряний довгий час. Після нищівних пожеж початку 19-го століття собор знову відбудовується за участю Андрія Меленського. Храм Успіня Богородиці знову стає однокупольним, будується нова дзвіниця, Аннозачатіївський вівтар.

1835 року її п‘ятиповерхову дзвіницю, що перешкоджала вуличному рухові, разібрали і натомість надбудували над головним входом дзвіницю в стилі російського ампіру. Церква мала десятиметровий іконостас (1778 року) і срібні царські врата (від 1784 року) з іменем жертводавця - запорожця Василя Білика. Іконостас у стилі рококо вважався одним з найкращих з тих часів. Такою і дійшла церква до 20-го століття.

Серед багатьох святинь храму хочеться особливо зупинитись на двох іконах. Перша з них, то ікона "Пірготісс", яка була привезена з Константинополя. Друга також у 12-му столітті була вивезена з Візантії. Її подальша доля дуже цікава. Спочатку з київського храму її викрав суздальський князь Андрій Боголюбський і передав до Володимира. Дещо пізніше киянам повернули лише копію ікони. А перед оригіналом відбувались значні події, щоправда, вже російської історії. Зараз вона знаходиться у Москві.

Під кінець дев‘ятнадцятого століття зовні церкви прибудовано низку дерев‘яних крамничок, які псували вигляд церкви. 1929 року ці прибудови, в намаганні відновити первісний вигляд церкви, було знесено.

Останні роки існування цієї стародавньої церкви на Подолі буди тісно пов‘язані з долею Української Православної Церкви. Коли кафедру св. Софії закрито для богослужіння, громаді вірних не дозволили перебрати якусь іншу церкву на Горі, і вона отримала для користування церкву Богородиці Пирогощі. Отже, 1934 року ця церква дванадцятого століття ще раз стала кафедрою Митрополита Української Православної Церкви.

У 1935 році не стало давнього храму Богородиці Пирогощої. Пирогощу було зруйновано в процесі втілення у життя плану поширення історичної Магістратської або Ратушної площі (тепер - Контрактової). Дослідження, проведені перед руйнуванням, встановили, що церква зберегла більшу частину своєї початкової будови, незважаючи на лихо, якого вона зазнала, та на численні переробки. Після цього Митрополит Павловський переніс осідок своєї митрополії до Притиско-Микільської церкви на Подолі, але і її влада закрила в червні 1935 року.

На місці зруйнованої церкви, однак, не було збудовано будинку, що уможливило відбудову церкви у 1997 - 1998 роках за описами 12-го століття. Запитання: "А чи можливо після стількох сторіч зберегти точний опис і технологію будівництва тих часів?" залишається відкритим і досі.

Оброблено джерела: http://kievchurch.h1.ru/Bogoroditsa.html, http://oldkyiv.kiev.ua/8u_pirog.htm