По-русски :: English
ГОЛОВНА СТАТТІ (330) ФОТОГРАФІЇ (676) КАРТИ (32) АРХІТЕКТОРИ (30) КНИГАРНЯ (5)
 
Головна 
Посилання
Мапа сайту
Про проект
Зворотній зв'язок

www На сайті

Фотоальбом ''Kiev.ua''

Базарний день на Житньому Торзі (Ринку) (750x527) (1 з 2)
Об'єкт: вулиця, бульвар
Розташування: на Подолі, уздовж колишнього русла ріки Глибочиці
Сучасне використання: вулиці Верхній Вал та Нижній Вал
Переглянути зображення :: Побачити на мапі

Ця стаття доступна також російською

[Карта Києва] [Версія для друку]

Знайомлячись зі старим Подолом, можна помандрувати там, де упродовж століть існували укріплення, розділяючи його на дві частини. Давні літописи розповідають про те, що «Подолье загорожено от Горы до Днепра». З півночі, з боку Оболоні, Поділ захищав глибокий рів з високим валом, дерев‘яною рубленою стіною та баштами. З боку Дніпра та Верхнього міста, добре захищений самою природою, Поділ був укріплений лише частоколом. Поділ складався з торгово-ремісничої частини та Біскупщини. З боку річки Почайни та Оболоні обидві частини Подолу було обведено легкими дерев‘яними укріпленнями, розділеними каналом. Укріплення Подолу упродовж століть не раз перебудовувались.

Суттєве значення у системі захисту Подолу належало річці Глибочиці, відомій ще за часів Київської Русі. Ми знаходимося там, де з вулиці Глибочицької трамвай повертає у бік Подолу. Глибочицька забудовувалася з XIX ст., коли річки вже не було. Ще донедавна на ній можна було побачити старі дерев‘яні будинки з різьбленням, що визначали колишній образ цих місць. Тепер ця дерев"яна міська архітектура відійшла назавжди.

Річка Глибочиця починалась від нинішньої Лук‘янівки, протікала Кмитовим яром, виходила на місце Глибочицької вулиці, що пройшла її долиною, текла до сучасного Вознесенського узвозу, завертала до Дніпра, перетинаючи Поділ. Глибочиця до середини XIX ст. впадала у річку Почайну, а після злиття її з Дніпром — у київську гавань. Русло Глибочиці проходило між горами — Щекавицею та Кудрявцем. Біля Щекавиці Глибочиця зливалась з річкою Киянкою. У давні часи Глибочиця мала своє природне русло. У другій половині XVIII ст. її спрямували просто до Дніпра, для чого зробили штучний канал (канаву). Дно каналу було вимощене каменем. Обабіч каналу у два ряди росли дерева. Кияни казали шуткуючи, що канава стала бульваром.

Вулиці Верхній та Нижній Вал пролягають саме уздовж того місця, де проходив канал. Верхній Вал і Нижній Вал — так називаються різні сторони вулиці, де не одне століття проходила межа, ділячи Нижнє місто на дві частини. Якщо у назві вулиці звучить слово «вал», історична пам‘ять одразу ж повертає нас до тих часів, коли найважливішим у житті будь-якого міста був захист від ворогів. Минали віки і в усіх старих містах зносили середньовічні укріплення, а на їхньому місці прокладали вулиці, бульвари.

Київ, що завжди був фортецею, добре захищений його складним рельєфом. Але долішню частину міста захищати було досить складно, тож фортеці Нижнього міста мали вали. Неодноразово зовнішні укріплення Подолу реконструювались, зокрема у XVII ст., для захисту від турків, береги Глибочиці укріплювалися земляними валами. З трьох боків Подолу існувала дерев‘яна стіна з баштами та брамами. Це була ціла система укріплень. Перед стінами знаходився рів, заповнений водою. Останній раз укріплення відновлювали у 30-тих роках XVIII ст.

Як уже мовилося, назви Верхній та Нижній Вал пішли від укріплень, що захищали Поділ з півночі. Пожежа 1811 р. остаточно знищила залишки укріплень, збереглися тільки назви. У середині XIX ст., замість валів, проклали вулиці. Після перепланування Подолу Верхній Вал та Нижній Вал були розділені прокладеною до Дніпра канавою. У 80-тих роках XIX ст. канал засипали.

Забудова Верхнього Валу та Нижнього Валу, хоча цілком і не збереглася, має своєрідний характер. Можна простежити кілька періодів цієї забудови. На початку вулиці характер забудови приблизно однаковий. Тут — будинки першої половини XIX ст., яких майже не залишилось. Залишки синього будинку, що рядився у «готичні» шати, праворуч, а от будинок побуту, який височить тут, — чуже вторгнення у староподільську забудову, що закрило краєвид із Хрестовоздвиженською церквою на тлі Старого Києва.

Далі — двоповерхові будиночки з помітними перебудовами. На перших поверхах містилися магазини, на других — квартири. Їхні фасади мають прикраси, притаманні будинкам кожного, статечного власника. Та за пілястриками, частим дрібним ліпленням, підвіконними прикрасами, низькими підворіттями, крізь які проглядають крихітні дворики, вгадується їхня давність.

Будинки дуже щільно прибудовані один до одного. Кожний, навіть двоповерховий будиночок має парадний фасад, звернений до Валу. Зате на задвірках можна побачити що завгодно. Там і природа поводиться дивно. Лише у цих місцях можна побачити такий природний витвір, як дерево, що росте прямо, потім обходить балкон, вигинаючись, далі знову росте прямо.

А з вулиці будиночки обов"язково повинні мати вигадливе завершення: фронтончик, такий, якого немає у сусідів, і бодай крихітну, нехай із кулачок, але — башточку, найрізноманітніших абрисів виступи, причому жоден не повинен бути схожим на інший.

Споруди першої половини XIX ст. змінюють будинки другої половини, потім ідуть величніші — кінця століття. І всюди — буяння «цегляного стилю» із подрібненим орнаментом. Прогалини у ряду надзвичайно щільної забудови — сліди знесень. Крізь них проглядає зелена старовинна баня, не набагато вища за будинки, з-за дахів яких вона визирає. Це церква Миколи Притиска. Потім промайне вигадливо прикрашений вхід до будиночка з фігурними баньками. Раніше такі баньки прикрашали навіть звичайні будинки.

Будівлі на розі Верхнього Валу та вулиці Костянтинівської милують око своїми іграшковими баньками, що нагадують голівки у вигадливих капелюшках. Усі будиночки схожі, однакові, тільки ніби посхилялися, просіли, вкрилися тріщинами. Загострена банька, що увінчує наріжний будиночок, неначе невеличкий шолом на голівці з арочками-оченятами, що роззираються навсібіч. І обов"язково,— дахи, пророслі деревами, кущами, — прикмета дуже старих будинків, полишених людьми. Будинок на розі вулиць, із крихітними фронтончиками, з яких дивляться порожні вікна — декорація. До перехрестя з Костянтинівською та трохи далі — будинки ще невеличкі, потім вони мовби виростають. Це — три-, чотириповерхові прибуткові будинки. Замість вигадливих фронтонів їх завершенням є щипці. Потім на Нижньому Валу майже зовсім зникає старовинна забудова з банями. Але ще стоїть, тепер уже самотньо, біля перетнутого трамвайними коліями бульвару, розгромленого сучасним будівництвом, архаїчний будиночок.

Цей будиночок, що на Нижньому Валу, №49 — будівля початку XIX ст. Він, хоча й одноповерховий, але чималий, з розвиненим цокольним поверхом. Жовтий фасад прикрашають білі архітектурні деталі. Будинок має рустовані стіни, колони при вході, пілястри, прикраси у вигляді замкового каменя, вигадливий портик, надбудову над дахом, баню у завершенні. На його вік вказує різниця культурного шару. Це колишній нічліжний будинок цукрозаводчика Терещенка.

Вертаючи назад, перейдемо на інший бік Валу, підемо повз будинки XIX ст. Під №60 бачимо невеликий триповерховий, а для Подолу досить значний будинок, з усіма модними архітектурними прикрасами. Він стоїть у центрі Подолу там, де починається вулиця Костянтинівська, що продовжується за Нижнім Валом. Це одна з найдавніших подільських вулиць. Колись вона називалась Царекостянтинівською, з 30-х років XIX ст.— Кирилівською (як один із шляхів до Кирилівського монастиря). Сучасну назву, що походить від назви церкви Костянтина і Олени, офіційно затверджено 1869 р. У 20-50-х роках XX ст. вулиця мала назву Шолом Алейхема.

На початку вулиці ми вже побували, а тепер пройдемо нею далі, перетнувши Нижній Вал. Якщо Костянтинівська починається будинками XIX — середини XIX ст., то за валом уже вивищуються будинки кінця XIX ст, а далі — початку XX ст. Зупинимося напроти будинку по вулиці Костянтинівській, №16. Це чотириповерховий, характерний «прибутковий» будинок. Такі будинки створювали обличчя Подолу з часу його інтенсивної забудови. Проте він збудить нашу цікавість, коли посередині горішнього поверху ми роздивимося і впізнаємо у скульптурному зображенні бюст О. С. Пушкіна. І хоча О. С. Пушкін бував на Подолі, зокрема на Контрактах, на горі Щекавиці, цікавився київськими старожитностями, проте з цим місцем його ім"я ніяк не пов"язане. Цей бюст — скоріше ознака шани киян до великого поета. У будинку колись збиралося товариство любителів російської словесності, мешкав меценат культури, можливо, його коштом і було встановлено бюст поета на будинку. Далі височить кінотеатр, споруджений на місці старих дерев"яних лавок, крамниць, невеличких споруд,— це вже вулиця Ярославська.

Ярославською вулицю названо на честь великого князя київського Ярослава Мудрого. Відома вона з XVII ст. як Біскупська (про Біскупщину розмова ще попереду). Сучасну Ярославську вулицю прокладено після пожежі 1811 р., а названо — у 1838 р. У XIX ст. багато вулиць Подолу дістали історичні назви. Забудова Ярославської тривала від початку XIX до початку XX ст. У цей час будувалися крамниці, готелі, прибуткові будинки. Характер забудови, пояснюється близькістю Житнього базару, Контрактового майдану. Тут були «Московські лазні», готелі, дешеві і дорогі, як, приміром, «Асторія». На кожному кроці — лавки, крамниці, корчми. Було тут також безліч майстерень. Вулиця ще й сьогодні уособлює обличчя Подолу XIX ст.

Для початкового періоду забудови цих місць характерні класицистичні одно-, дво-, триповерхові будиночки. Архітектурні деталі, що прикрашають їх, такі само крихітні, як і їхні тісні двори. Будиночки завершуються різноманітними баньками, такими милими на тлі старих дерев з омелою. Стіни будинків прикрашають раковинки, нішки з жіночими голівками, балконні ґрати старовинного візерунка. За будиночками — цілий світ дворів, що живуть своїм, невидимим для перехожих життям. Напівтемні підворіття, ще подекуди замощені каменем двори, обов"язкові палісадники, засклені дерев"яні галерейки у крихітних дворах; скособочені дерев"яні сходи; старі ґаночки та таке ж старе чавунне литво над ними; і папороть, кущі, пророслі просто зі стін та кутів будиночків. Зустрічаються давно покинуті двори. На вулицю ж будиночки дивляться двоповерховими класицистичними фасадами, трикутними фронтончиками, виглядаючи з глибоких підвалів. Це все рядова забудова, а далі — пам"ятник церковної архітектури.

Щекавицька вулиця дістала свою назву 1846 р. від гори Щекавиці, біля якої вона починається. Тут є залишок церкви Костянтина та Олени, спорудженої 1734 р. (не збереглася). Тоді ж було збудовано притвор, триярусну дзвіницю, на другому поверсі якої знаходилась Дмитрівська церква. У 50-х роках XVIII ст. архітектор І. Григорович-Барський на подвір"ї церкви Костянтина та Олени збудував трапезну у стилі українського бароко, фасади якої збереглися до нашого часу. Знадвору можна бачити три напівкруглі апсиди, прикрашені нішами, сандриками, розчленованим карнизом. Фасади прикрашає вишукане ліплення. Ліпні завершення пілястр над завитками — гірлянди квітів. Над вікнами з привабливими прикрасами розміщено ліпнину з раковинками. Декоративне вирішення білих стін, ліпнина, прикраси вікон, карнизів надають трапезній особливої краси та вишуканості. Форми церкви відображають традиції української архітектури XVIII ст.

Поблизу трапезної церкви Костянтина та Олени ще зустрічаються будинки з дерев‘яним верхом, старі дворики. Побуваємо у Ярославському завулку.

Невеличкий завулок попід горою прокладений у XIX ст. мав назву Базарний, бо розташований поряд із Житнім торгом. Сучасна назва — з 1955 р. Тут — невеликий масштаб садиб, невисока забудова, такі ж невеличкі двори, колись замкнуті, забудовані по периметру. На Ярославському завулку, №3, стоїть будинок кінця XIX — початку XX століття. Це еклектичний житловий будинок: тут і цегляний стиль, і візерунки, й імітація різних кам"яних порталів старовинної російської архітектури, але у тинькуванні, наявні й місцеві мотиви. За стилем архітектури будинок тяжіє до класицизму з його деталями. Над вікнами другого поверху — бородачі у замковому камені, у медальйоні — жіноча постать у хітоні.

У цьому районі було багато купецьких будинків. Типовий для забудови цих місць будинок на Житньоторзькій вулиці, №10. Житньоторзький майдан розкинувся поміж вулицями Хоривою, Ярославською, Верхнім та Нижнім Валом. За часів Київської Русі згадується у літописах як Торговище або Торговище Подільське, а з XV ст. відоме як Житній Торг. Сучасну назву майдан прибрав 1869 р. Століття прошуміли над Києвом, але донесли до нас Поділ з незмінним його, вічним Житнім базаром. Він і сьогодні — відгомін головного базарного майдану стародавнього Києва, найбільшого торгово-ремісничого посаду Подолу. Житній базар знаходився при виході з Кожум"як. Річкою Глибочицею він поділявся на дві частини. У XV ст. Житній базар був центром торгівлі. Упродовж століть тут двічі на рік вирували ярмарки, адже місце було дуже зручним — неподалік знаходилась торгова гавань. Ця місцевість відносилась до Біскупщини, що у середині XVI ст. належала католицькому єпископу (біскупу). У 1604 р. польський король віддав біскупу значну частину Києво-Подолу. Так утворилася Біскупщина — своєрідне місто у місті. Населення торгової частини Подолу відокремилося від Біскупщини межею (обабіч неї потім виникнуть вулиці Нижній Вал та Верхній Вал). Біскупська земля знаходилась попід горою Щекавицею. До Біскупщини було приєднано Кожум"яки. Вірогідно, біскупський палац знаходився поблизу церкви Миколи Притиска. На території Біскупщини знаходився католицький кафедральний костьол.

У районі Житнього базару археологи знайшли залишки споруди, зведеної з давньоруських матеріалів, іноді зустрічалася цегла XVI, XVII століть. Майже квадратний храм мав товсті стіни, абсида — прямокутне завершення. Це був католицький кафедральний костьол (інші костьоли знаходилися у «Міщанському місті»). Збудовано костьол 1640 р. на кошти Стефана Аксака. При його будівництві було використано матеріали Мономахової церкви у Борисполі та Десятинної церкви (до відбудови її у XVII ст. П. Могилою). Тут знайдена половина мармурової капітелі. Другу, «софійську», знайдено біля Десятинної церкви. Це свідчення є підтвердженням того, що давньоруські храми дійсно розбирались задля будівництва католицьких костьолів. Костьол було знищено після визвольної війни українського народу (1648-1654) як символ католицького панування, а місцезнаходження його забуто. До Біскупщини відносилася і Щекавиця.

Над Подолом здіймається гора Щекавиця. її легко впізнати — на ній стоїть подільська телевежа. Ця гора згадується у літописі під 912 р. Вона є однією з трьох гір, на яких, за легендою, оселилися засновники Києва — брати Кий, Щек і Хорив. Саме на цій горі княжив Щек, тому й називається вона Щекавицею. Вважають, що тут 912 р. було поховано київського князя Олега, який нібито помер від укусу змії, що сховалася у черепі його бойового коня (згадаймо «Песнь о Вещем Олеге» О. С. Пушкіна). Розповідають, що поет довго блукав тут, розшукуючи Олегову могилу. А вчені, які вивчали топографію стародавнього Києва, вважали, що Олегова могила знаходиться на горі, де розташована стара обсерваторія. Щекавицю ще називають Олеговою, Олеговою могилою, Олеговою горою, Скавикою. Щекавиця згадується також у літописі під 1151 р. у зв"язку зі спробою князя Юрія Долгорукого захопити Київ. У XII ст. на ній стояла якась кам"яна церква, як свідчить літописна стаття 1182 р., де розповідається, що під час обрання ігумена Печерського монастиря вирішили послати послів до священика Василія на Щекавицю. Споруди на Щекавицькій горі зображені на малюнку художника А. Ван-Вестерфельда, який побував у Києві в середині XVII ст. Наприкінці XVIII ст. Щекавиця стає міським кладовищем, на якому було збудовано 1782 р. кладовищенську Всехсвятську церкву, або церкву Всіх Святих, а дзвіницю — 1809 р. (не збереглися). На цьому кладовищі були поховані композитор А. Ведель, перший міський архітектор Києва А. Меленський, архітектор В. С. Іконніков. Спочатку це було міське кладовище для жителів Подолу, багато яких забрала холера (1771-1772). Згодом кладовище стає місцем поховання членів магістрату, багатих міщан, визначних городян. На цій горі існувало також мусульманське та старовірське кладовища.

Колись Щекавиця була напрочуд мальовничою горою, постійним природним декором Подолу, нині вона позбулася своєї мальовничості. Змінилася її форма. Гору зрізано, хоча це археологічна зона, змінилася її форма. Втрачено старовинний візерунок її вулиць, своєрідну забудову. І лише восени Щекавиця ще здатна прикрашати довкілля своїм мальовничим краєвидом.

Останнім часом на Щекавиці на місці старих садиб з"явилися нові будинки, споруджено мечеть, комплекс молитовного будинку адвентистів сьомого дня.

За валом майже немає пам"ятників архітектури, це скоріше археологічна зона. Порожні місця незвичні для ока у старій щільній забудові. Тут час не кращим чином втрутився у живу тканину староподільської забудови. Раніше окремі містобудівні утворення Подолу, його вулиці, такі як Верхній — Нижній Вал, різні куточки являли добре збережене старе місто, окремі ансамблі вулиць зі старим обличчям. І всі вони могли б цілком увійти до музею старої забудови просто неба, а увесь Поділ і сам гідний бути містом-музеєм.

Джерело: "Прогулянки Старим Подолом", К., "Кий", 2003 рік



Храми Києва (63)
Будівлі (100)
Вулиці та площі (59)
Пам'ятники (17)
Явища та події (23)
Місцевості (70)
Мости (8)
Парки та сади (6)
Види Києва (742)
Мапи Києва (32)
Архітектори Києва (30)
© Pavlo Dyban 2003-2014 ...::... Написати листа адміністратору

Виртуальные выделенные сервера.
Регистрация доменных имён. Дешевые домены.
Виртуальный хостинг. Лучшее место под Ваш сайт.

светодиодная лента sho-me. Без смс игровые автоматы играть бесплатно igrovie-avtomaty-besplatno.com: приятно. Тут можно скачать рефераты и курсовые на тему. Отдых в болгарии узнать больше. Элитные мокасины ugg мокасины para-uggov.ru.

www.znatok.ua
www.kievpereklad.com.ua