По-русски :: English
ГОЛОВНА СТАТТІ (330) ФОТОГРАФІЇ (676) КАРТИ (32) АРХІТЕКТОРИ (30) КНИГАРНЯ (5)
 
Головна 
Посилання
Мапа сайту
Про проект
Зворотній зв'язок

www На сайті

Фотоальбом ''Kiev.ua''

"Великий Миколай" (500x681) (1 з 4)
Об'єкт: православний монастир
Рік побудови: 1690-96, 1713
Архітектурний стиль: українське (мазепинське) бароко
Розташування: на Печерську, неподалік сучасної площі Вічної Слави, на місці нинішнього Палацу дітей та Юнацтва
Сучасне використання: знищено
Переглянути зображення :: Побачити на мапі

Ця стаття доступна також російською та англійською

[Карта Києва] [Версія для друку]

Спочатку, Миколаївський монастир був жіночим; монахинею в ньому було матір одного з засновників Києво-Печерської обителі – Феодосія, але з 1115 року син Володимира Мономаха – Мстислав, перевів його у чоловічий монастир. Неодноразово розорений половцями, татаро-монголами, Менглі-Гіреєм, він щоразу відновлювався з руїн силами киян.

У 1690-1696 роках за кошт гетьмана Івана Мазепи тут було збудовано нову велику кам‘яну церкву. Грандіозний білокам’яний храм в архітектурних формах українського (мазепинського) бароко зводив талановитий архітектор Осип Дмитрович Старцев. 1821 року храм було передано у розпорядження Військовому відомству. З тих пір собор був храмом-символом військової слави Російської імперії. Тут правили молебні на пам‘ять про воїнів, загиблих за „Царя й Батьківщину”, а у дні військових перемог сюди приходили поставити свічку за спокій душі воїна його матір, вдова, сестра чи дочка...

У 1713 році на кошт київського губернатора Дмитра Івановича Голіцина було завершено побудову кам‘яної церкви, що отримала назву Слупської чи Стовпової з-за оригінальної форми купола, що ніби-то виростав вгору з церкви. Щоправда, відомо, що кількома століттями раніше у цій місцевості, де звели храм, стояв стовп (слуп), на якому височіла ікона Святого Миколая.

Тим не менш, ні тоді, ані опісля ніхто не називав Миколаївський Пустинний, як його ще називали, монастир Слупським. Відроджену після зведення храму з унікальним куполом оригінальної форми назви офіційно прагнув привити у 1861 році Микола Сементовський – член Імператорського Російського та Археологічного товариств, автор популярних, витримавши чимало перевидань, книг про Київ.

По завершенні побудови слупообразної церкви мазепинський храм почали називати Великим Миколаєм, а голіцинський – Малим. У 1831 році, під час перебудови київської фортеці, Великий Микола опинився на території цитаделі; військове управління конфіскувало його, ліквідувало монастир і зробило з монастирського собору собор для військової залоги всього Києва. Відтоді його стали називати Військово-Микільський собор.

Верхню частину дзвіниці перебудовано в 1890-тих роках у псевдовізантайському стилі; це внесло чужі мистецькі елементи, які не були в гармонії з початковим проектом. І дзвіниця, і сам собор були пошкоджені більшовицькими набоями під час обстрілу Києва в січні 1918 року. В 1922 році їх сяк-так відремонтували. Протягом 1920-тих років Українська Академія Наук піклувалася збереженням і реставрацією Військово-Микільського собору. Наприкінці 1920-тих років Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук з"ясував, що великі грошові потреби для збереження архітектурних пам‘яток України не можна задовольнити з муніципальних джерел, і що це потребує підтримки загальносоюзного уряду СРСР. Відповідно до цього, на доручення уряду Української республіки, Всеукраїнський археологічний комітет склав кошторис на поновлення десяти найважливіших споруд України. П"ять із них буди в місті Киеві і одною з них був Військово-Микільський собор.

Незважаючи на важливість архитектурного комплексу цього собору "Великого Миколи", і собор. і його дзвіницю, монастирські стіни й Економічну браму знищено. На відміну від руйнування головної церкви Золотоверхого Михайлівського монастиря, не зберігли ані одноі деталі прикрас цього собору. хоч було що зберігати: залізні двері, прикрашені візерунками, майолікові розетки, царські врата іконостасу, не кажучи вже про сам іконостас, колони головного та бічних портиків тощо. Немае і друкованих звітів про руйнування соборної церкви.

Український поет Михайло Орест (під псевдонимом Б. Мікорський) свідчить, що до того, як було обрано місце для Урядового центру столиці на Горі в Старому місті, була пропозиція примістити адміністративний центр столиці на місці Великого Миколи і, за його відомостями, шо споруду Івана Мазепи було зруйновано саме в цей час. Найпізніші наявні фотографії Великого Микільського собору зробив В. Н. Горбовець для Київськоі обласної інспектури охорони пам"яток культури.

Одного разу в 1934 році ставленик Сталіна на Україні Павло Постишев, виступаючи на пленарних зборах Київської Міської Ради, одверто заявив, що треба раз назавжди знести з лиця землі увесь цей "історичний хлам (мотлох)," який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму. За свідченням очевидця цих зборів, Постишев видав наказ про негайне зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря та інших історичних будов Києва, зокрема мазепинських церков на Подолі і Печерську. Микільський собор, його дзвіницю і монастирську браму було зруйновано в 1934 році. Руйнування мусіло бути, за законами Радянської України, переведене за згодою Народного комісара освіти старого більшовика і недавно обраного дійсного члена Української Академії Наук Володимира Затонського.

Незалежно від того, які були мотиви руйнування збудованого Мазепою собору, дзвіниці и брами, пляни щодо використання колишньої території Микільського монастиря були складені тільки на початку 1940-их років. Навесні 1941 року радянська преса повідомила, що столиця України збагатиться на нову громадську будівлю - Дім культури Червонопрапорного заводу; він мав бути збудований поруч із Печерською Лаврою. Друга світова війна перешкодила здійсненню проектованого в стилі "соціалістичного реализму" плану.

Трапезна Великого Микільського монастиря. що залишилася незруйнована 1934 року, за архитектурою була близька до знищеного собору. Низько посаджені вікна її фасадів були прикрашені фронтонами і надавали будівлі незвичного нецерковного характеру. Трапезна мала також незвичайний плян: прямокутна головна заля мала посередині один вільно поставлений стовп. Незважаючи на унікальність цієї незруйнованої будівлі і зацікавлення Радянського Союзу після Другої світової війни у зберіганні давніх пам"яток, цю трапезну Великого Миколи на початку 1960-тих років було зруйновано.

В ранніх 1960-тих раках було пропоновано побудувати на місці Микільського монастиря Палац піонерів для школяров. Розвиток цього проекту збігся з короткочасним збудженням на Україні, яке було наслідком Двадцять другого зїзду Комуністичної партії України в жовтні 1961 року. Проект Палацу піонерів висунув питания про майбутню долю залишків монастирського комплексу, часів гетьмана Мазепи. Правдоподібно початковий архатектурний проект нової будівлі передбачав зберегти бароккову трапезну, але, незважаючи на те, що й можна було б і слід було б зберегти, її зруйнували. Включення старої будівлі є новий архітектурний комплекс було відкинуто на підставі того, що будівля старої трапезної була релегійна споруда, і побоювалися, що збереження її може пошкодити вихованню нової генерації в атеїстичному дусі.

Новий Палац піонерів (вул. Івана Мазепи ,13) проєктувала бригада архітектів під керуванням А. Милецького: його збудовано в 1962-65 роках в 1967 року проєктувальники отримали державну (колишню Сталінську) премію з архітектури.

Взято з "Скорбное бесчуствие", ст. 59-71; Київ, "Tabachuk Ltd", 1992 р. Також використано матеріали з http://oldkiev.kiev.ua/19u_greatnic.htm



Храми Києва (63)
Будівлі (100)
Вулиці та площі (59)
Пам'ятники (17)
Явища та події (23)
Місцевості (70)
Мости (8)
Парки та сади (6)
Види Києва (742)
Мапи Києва (34)
Архітектори Києва (30)
© Pavlo Dyban 2003-2014 ...::... Написати листа адміністратору

Виртуальные выделенные сервера.
Регистрация доменных имён. Дешевые домены.
Виртуальный хостинг. Лучшее место под Ваш сайт.

Доставка кондиционеры напольные сервис.

www.znatok.ua
www.kievpereklad.com.ua